Назад до публікацій
Литвин В.М.
Київ: НАН України. Ін-т історії України, 2021. 463 с. Тираж 300 прим.
Постаті. Ідеї. Візії
Будівничі
українського
національного
Відродження ХІХ-ХХ ст.
Ідея Відродженння пролягає наскрізним лейтмотивом крізь європейську історію, котру зазвичай пов’язують зі славнозвісним Ренесансом XIV-XVI ст. У широкому розумінні тодішня доба була епохою Відродження чи часом перевідкриття класичної давнини, точніше античної спадщини людства після начебто темних століть середньовіччя.

Відтоді концепт Відродження зазвичай міцно асоціювався з тією чи іншою культурною програмою оновлення та переосмислення як минувшини, так і злободенної сучасності.
Саме тому відоме гасло Ренесансу Ad fontes (лат. До витоків) стало однією із знакових культурних проекцій, яка вживалася у найрізноманітніших історичних ситуаціях, коли злободенні суспільні виклики та проблеми вимагали по-новому осмислити, принаймні інакше концептуалізувати звичні явища, процеси, події, персонажі та факти.
ХІХ ст.
відоме як вік поступу й еволюції, Великого Буму, тріумфу природничого знання, століття історії та соціальної емансипації, уславилося й відкриттям інших вимірів історичного буття - націй і національних держав.
Уповні природньо, що концепт Відродження перетік до нової царини, пов’язаної зі студіюванням й осягненням національного життя на історичній авансцені, а радше з освяченням буття націй і держав у часі та просторі.

Не випадково ХІХ вік уславився успішними національно-державними проектами, приміром такими, як об’єднання Італії та Німеччини і їх появою як єдиних держав на європейській політичній мапі. Італійське Risorgimento (італ. відродження чи оновлення) та низка інших аналогічних періодів національних “біографій” увійшли до анналів європейської історії.
Звісно, ХІХ ст. не було рожевим часом для реалізації та здійснення національних, соціальних і звичайних людських мрій. Із висоти нашого часу це століття сприймається як доба трестів, картелів і монополій, нечуваної масової еміграції десятків мільйонів осіб, що шукали кращої долі, імперіалізму, колоніалізму і жорсткої конкуренції за сировинні джерела та ринки збуту, великих колоніальних світових імперій - Англійської, Французької, Бельгійської та ін. Певна річ, не варто забувати і про становище підневільних націй, які опинилися у складі різних держав, передусім українців, які були розділені кордонами поміж імперіями Габсбургів і Романових.

Утім, ХІХ ст. продукувало надії на національне, соціальне, культурне визволення, котрі пригноблені та скривдженні народи пов’язували із національними планами чи проектами власного Відродження. Первісно такі проекти побутували у вигляді ностальгійних, сентиментальних або легендарних згадок про колишню велич, героїку та славу. Проте вони поступово еволюціонували, трасформувалися, адсорбували модерні політичні, культурні, духовні, соціальні й інтелектуальні віяння, зорієнтовані на те, щоби вивести народ/націю на європейську сцену.

Цей напрочуд складний і тернистий шлях здолав і український проект Відродження, котрий циркулював і ширився у різноманітних проекціях від останніх десятиліть ХVIII ст. до нашого часу. Історія національного проекту, ідей, концепцій, образів, візій, особистостей, які змагалися, взаємодіяли, перепліталися між собою є надзвичайно цікавою та багатошаровою, а у багатьох аспектах - повчальною для сучасних українців.

“Енеїда”
Івана Котляревського
Усе починалося зі Слова про недавню українську минувшину, котру наші пращури намагалися зберегти та представити по-новому у світлі барокової і раціонально-просвітницької парадигми знання. Так народилася знаменита “Енеїда” Івана Котляревського, котра причинилася до українського літературного Відродження та заклала засади до конституювання нової літератури.

Ідеї та концепти європейського романтизму, зосередженого на пошуках народного/національного духу, принесли українству нові культурні, мовні, етногнрафічні практики, котрі спонукали замислитися про наше місце серед народів, передусім у слов’янському світі.
Михайло Максимович став своєрідним хрещеним батьком українського народництва. Кирило-мефодіївські братчики на наддніпрянських теренах у Російській імперії і Галицька трійка в Австрійській імперії висунули не тільки культурні, а й соціальні і навіть політичні запити щодо майбутнього українства.

Страшна і зла недоля Великого Кобзаря - Тараса Шевченка продемонструвала українцям, якою великою є ціна за вистраждану національну мрію. Відтоді образ поета-пророка став символом і неодмінною складовою Української національної ідеї в її найрізноманітніших проекціях, формах і висловах.

Поворот до натуралістично-природничих взірців пізнання та ідей поступовості вивів на суспільно-політичну і громадську-культурну арену Михайла Драгоманова. Саме він пов’язав історичну долю українства з осягненням і засвоєнням досвіду та здобутків європейської цивілізації як провідного дороговказу для національного Відродження.

Найвидатніший історик України Михайло Грушевський не тільки опрацював велику й досконалу “біографію” українців у світлі тодішнього соціогуманного знання, а й запропонував власну концептуалізацію національного проекту як трьох взаємпов’язаних Відроджень.

Письменник Володимир Винниченко, котрому випало певний період перебувати на владному олімпі за драматичних часів Української революціїї 1917-1921 рр., власним життєвим прикладом продемонстрував як складно реалізувати проект Відродження нації у розбурханому революційному морі, особливо на перехресті вимог і устремлінь національного й соціального світів.

Політичний мислитель, блискучий теоретик і концептуаліст В’ячеслав Липинський не лише відкрив значення національної аристократії у нашій історії, а й незаперечно довів самоцінність національної держави як основи для територіального патріотизму кожного мешканця нашої землі.

Письменник Микола Хвильовий як один із творців українського культурного Відродження 1920-х рр., афористично названого розстріляним Відродженням, власною життєвою трагедією показав, якою страшною є розплата за “гру” зі сталінським монстром.

Врешті, історія правозахисника, інакодумця, політика й одного із творців сучасної України В’ячеслава Чорновола розповідає про тернистий і довгий шлях визволення із радянського тоталітарного рабства.
Ці сюжети про Великих Українців, їх творчі потуги і звершення, концепції та візії й склали основу нашої книги, котру сполучає національний проект або проект українського Відродження, пронесений крізь усі часи “довгого” ХІХ в. і “короткого” й екстремістського ХХ ст. Гадаю, що нині на порозі 30-річчя державної незалежності сучасної України історії Великих Українців містять як чималий пізнавальний потенціал для незаангажованого читача, так й очевидні приклади для переосмислення нашої минувшини.
Литвин В.М.
Будівничі українського національного Відродження ХІХ-ХХ ст. Постаті. Ідеї. Візії. / За ред. В.А. Смолія. Київ: НАН України. Ін-т історії України, 2021. 463 с. Тираж 300 прим.