Путін поставив собі завдання знищити Україну як субʼєкт міжнародного права. І віроломно напав на неї, як Німеччина на Польщу у 1939 р. Він ніколи не відмовиться від цієї ідеї. Може лише відтермінувати її реалізацію через нинішні неочікувані для нього обставини й надалі шукатиме інші підходи для завершення початого. Звідси певна зацікавленість у тому, щоб отримати передишку на своїх умовах, на умовах “похабного” миру.

Російське населення перебуває під тотальним контролем влади. Та під монолітним інформаційним пресом. Відповідно сьогодні не слід очікувати його масових протестів (масового пробудження ще немає, хоча критичні настрої пробиваються) та відмови від участі у війні.

Мета переговорів з російського боку полягає головним чином у тому, щоб зʼясувати наскільки Україна, з огляду на руйнування та жертви, готова йти на поступки для зупиненння війни. Для цього буде посилюватися бомбардуванння мирних обʼєктів, зростатимуть атаки на мирне населення.

Російська влада відчула й переконалась, що Україна в цей момент їй не під силу. Тому розраховує переграти її на переговорах. Оскільки будь-які розумні домовленості, окрім фактично переговорної капітуляції та навʼязування Україні її правил, буде прийнято за поразку Росії. Під виглядом нейтралітету їй потрібно знівелювати воєнний потенціал країни. І в такий спосіб, зокрема, розсварити В.Зеленського з військовими, добробатами та учасниками територіальної оборони.

Російська сторона може стати поступливішою, коли зазнає ще відчутніших втрат і очевидними стануть наслідки від санкцій. А також за умови нарощування Заходом тиску на неї, що може призвести до виявів масового невдоволення всередині країни.

Українська сторона не може не йти на переговори, вже навіть з огляду на необхідність визначення гуманітарних коридорів для евакуації людей з найнебезпечніших місць. Однак невідкладно потрібно посилити склад переговорників від України.

Поки що жодних реальних та дієвих гарантій нейтральності та позаблоковості України не проглядається. Їх начерки та ескізи виглядають аматорськими. Треба робити ставку виключно на пʼятірку ядерних держав як гарантів цілісності та безпеки України.

Українська влада не може і не має права йти на поступки, які будуть розцінені, як капітуляція. Особливо в плані відмови від частини власних територій та скорочення воєнного потенціалу. Вже навіть тому, що це підірве ситуацію з середини. Отже, про якісь компроміси у цьому та інших питаннях не може бути й мови.

Щодо постійної демонстрації української сторони бажання прямих переговорів перших осіб України і Росії. Про що? Просто з розрахунків у ході розмови переконати полишити Україну у спокої?

Як мінімум, це наївно. До того ж слід мати на увазі правило: якщо дуже на чомусь наполягаєш, значить вже занадто пізно. Невідкладно потрібно організувати проведення серйозної підготовчої роботи всередині верхівки російської влади. Принаймні для того, щоб отримати більш повні уявлення про настрої в середовищі її представників. Можливості для цього в Україні є, їх належить лише задіяти. Для цього потрібно розширити коло людей, які можуть бути залучені до цієї роботи.

Склад та рівень переговорних груп з обох сторін свідчить швидше про імітацію та демонстрацію переговорного процесу.