Про це останнім часом запитує мене багато людей. У тому числі й кілька днів тому на блок-посту під Києвом.

Зазначений термін має свою історію та правове підґрунтя. Після 1945 р. денацифікація стала можливою за домовленостями Союзної контрольної ради у складі союзників по антигітлерівській коаліції для управління окупованою Німеччиною (закон №10).

Нею передбачалося притягнення до кримінальної відповідальності й обмеження низки прав (зокрема, при влаштуванні на роботу) для осіб, які, по-перше, перебували в гітлерівській НСДАП; по-друге, які вчинили певні злочини.

Конкретні санкції передбачалися для функціонерів нацистської партії та співробітників каральних органів. Повторюсь: це та інше було результатом міжнародної угоди і волі чотирьох держав - СРСР, США, Великобританії та Франції.

Чи можна помістити тодішній досвід у нинішній український контекст? Чи можна провести аналог з НСДАП?

Ні! І в першому, і в другому випадках.

Правляча партія в Україні - “Слуга народу”. Нею ж сформовано Уряд. Вона аж ніяк не тягне на націоналістичну. Президент та уряд визнані світом. У тому числі й РФ. Україну, навіть за всього бажання, аж ніяк не можна кваліфікувати як агресора.

Далі - кого за нинішніх бойових дій можна віднести до “нацистів” або “націоналістів”? Не вдаючись до політичної полеміки, зазначу лише: навіть саме російське законодавство не містить відповіді на це питання. У ньому зустрічається лише термін “нацистська атрибутика або символіка”.

В Україні, як і Росії, є якась кількість людей, яких можна назвати або які самі називають себе націоналістами. Можливо навіть сповідують ідеї Третього рейху. Не зайвим буде нагадати, що головною відмінністю поглядів нацистів гітлерівської Німеччини був антисемітизм, антикомунізм та прихильність системі фюрерства. І все це було зведено в ранг державної політики. В Україні цього немає.

Так, в Україні є партії, які називають себе “націоналістичними”. Але вони, за винятком одного депутата ВР, не представлені у владі.