Передвоєнна політика Сталіна і його сподвижників вносила сум’яття у свідомість і суспільні настрої не тільки в СРСР, а й у всій Європі. Вже хоча б фактом їх уявлень, що війни з Німеччиною вдасться уникнути. У найгіршому разі їй передуватимуть якісь вимоги й ультиматуми, розрив дипломатичних відносин і офіційна відмова від пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. тощо. Схоже, що сценарію того, що трапилося на світанку 22 червня, радянське керівництво не передбачило. На думку історика В. Земськова, найбільш правильну оцінку такої поведінки дала посол СРСР у Швеції О. Коллонтай: Сталін, «звичайно, сподівався й вірив, що війна не почнеться, поки не відбудуться переговори, під час яких може бути знайдено рішення, що дасть змогу уникнути війни».
Утім, на цю тему досі немає єдиної думки серед наукового співтовариства — пострадянського й за рубежем. Мало того, вона переконливо відбиває той факт, що історія стає зброєю щоденної політики, політичним інструментом. Історичні бої, які раніше важко було передбачити, розгортаються навколо Другої світової війни, причин і обставин, які призвели до її розв’язання. Найбільш запеклого характеру вони набули між Росією й Польщею на тлі нейтральної позиції Німеччини.
Як зазначає Х. Кристіане, розбіжності переважно охоплюють теми. Перша: пакт Молотова — Ріббентропа й питання, чи несе Радянський Союз, враховуючи цей договір і секретний додатковий протокол до нього, частину відповідальності за розв’язання Другої світової війни. Друга: термін, на якому федеральний президент ФРН Ріхард фон Вайцзеккер 8 травня 1985 р. побудував свою промову — «визволення». Навіть якщо в Німеччині неоднозначно ставляться до трактування поразки вермахту навесні 1945 р. як визволення, то в поляків, прибалтів і багатьох інших у Східній і Центральній Європі позиція кардинально інша — 9 травня принесло остаточне визволення від німецької окупації, але водночас стало початком нової несвободи.